Вольфганг Емануель Шмідт

Фелікс Мендельсон. Увертюра «Рюї Блаз» op. 95
Петро Чайковський. Варіації на тему рококо для віолончелі з оркестром
Роберт Шуман. Симфонія № 1

Мендельсонова увертюра до «Рюї Блаз» є прикладом парадоксальної ситуації, коли літературне джерело твору є його анти-інспірацією: Мендельсон ледь не відмовився писати увертюру до драми Гюґо після її прочитання – була вона йому зовсім не до душі. Втім, композитор усе-таки написав увертюру, і зробив це блискавично – всього за три дні. Сама ж музика увертюри зовсім нічого від того не втратила – вона сповнена енергії й динаміки, вбудованої в класичну структуру. Можна тут відчути певний вплив стилю Бетховена.

Значно «романтичнішою» є музична мова варіацій на тему рококо для віолончелі з оркестром Чайковського (адже написаний цей твір на понад 30 років пізніше за увертюру Мендельсона). Але, як підказує нам сама назва твору, Чайковський у цьому творі виходить за межі суто романтичного контексту й веде діалог із минулим – а саме зі стилем рококо. Саме тому у варіаціях аполонічне переважає над діонічним, і основна увага композитора тут зосереджена на красі деталей і форми, а не на створенні сильного емоційного поштовху.

Першу симфонію Роберта Шумана називають «Весняною» не випадково – Шуман сам вкладав такі асоціації в цю музику. Симфонія і справді не належить до творів, де центральною ідеєю була б боротьба й конфлікт – усе тут напрочуд мирно й навіть урочисто життєрадісно, хоча крізь весняну безтурботність епізодично проникають відзвуки внутрішніх хвилювань, без яких неможливо уявити композитора-романтика.