Дія п’єси «Санація» (1987) відбувається у старовинному замку, де працює і тут же проживає група архітекторів, які розробляють проект перепланування старої частини міста, з метою вдосконалення побутових умов мешканців згідно комфорту та сучасних технологій.  Але це лише поверховий шар твору. Як і більшість п’єс В. Гавела, ситуації та події, в які потрапляють персонажі, часом нагадують абсурдність Кафки, а часом переносять нас в атмосферу героїв Чехова. 

Головний парадокс п’єси в тому, що люди, які впорядковують життя інших, не можуть навести лад у власному житті і в своїх душах. Поступово від сцени до сцени рефлексії героїв стають відвертішими, проблеми людського існування виходять на перший план: з вічним пошуком сенсу буття і з надіями, ідеалами, що розбиваються вщент.  Із одкровеннями та сплесками відчаю від розуміння, що життя пройшло намарно. Від розуміння, що творчість в ім’я людей лише ілюзія, яка залежить від законів зовнішнього світу, що існує за межами замку.  Кожен новий візитер з новою силою нівечить власне «я» героїв. 

З цього замкненого кола немає виходу. Тут любов замінена сурогатом ад’юльтеру, а правда, щирість і відвертість можуть бути висловлені лише у нічній хмільній темряві. Потім… вранішнє похмілля та очікування нових директив від нового керівництва, як жити далі.